Валерій КИКОТЬ

* * *

Щось і в мене було
Я не можу перечить,
І асфальти, і шкло,
І серйозніші речі.
Були бурі і штиль,
І юрба, і саміття,
Сотні пройдених миль
Викидались на сміття.
Були мрії і яв,
Були люди хороші,
Я країни міняв
На ілюзії й гроші.
Була зброя і кров,
Був бенкет і весілля,
І любов, і любов…
Та частіше похмілля.
Життя маємо раз,
Сива мудрість голосить, —
Якщо вірно живеш,
То його тобі досить.
Хміль химерності фраз,
Мов п’янкого жасмину,
Були лестощі в фас,
І кинджали у спину.
І шукання зв’язку
Між Декартом і Франклом,
Запах свіжий бузку
Бив мене спозаранку.
Була згода і спір,
Було замкнуте коло —
Брав я чистий папір
І всідався до столу.
Я дерева плекав,
Що корінням в ґулазі,
Й від суми не тікав
Ні у якому разі.
Я поклони не бив,
Але, все ж, робив дещо…
Я початок любив
І люблю його все ще.
Були шана й вага,
І провалля, і скеля,
І нудьга, і нудьга,
Мов безкрая пустеля.
Життя маємо раз, —
Така мудрість існує,
Й з цього приводу я
Безутішно сумую.

***

© Валерій Кикоть. Всі права застережені.