0010 0000
У вирі формул вже нуртує час…
У венах кров пульсує, в мозку — розум…
І всупереч радіаційним дозам
живлющий простір точиться крізь нас,
розбивши ночі синій плексиглас,
хворіючи лише метемпсихозом .
Уже віршами палахкоче проза
закрутистих шляхів космічних трас,
де ми своє будуємо світило.
З казок. З уламків. З безладу юрми.
І ось, так по-дитячому невміло
торкаючися досвітку крильми,
мій зореліт — моє сталеве тіло —
вилускується з кокону пітьми.
***
© Олексій Кацай. Всі права застережені.