0001 1001
В молекул нетрях електронні хмари
з завзяттям, що й не снилось дикуну,
зчепились в газ, а потім — в рідину,
що вже народжує клітин отари
і в плоть живу — так, що валує пара! —
тирлує їх за одною одну,
людини вигадавши дивину,
яка в родини ліпиться помалу.
Родини — у країни, а вони —
в планети, зібгані з думок, не з глею!..
І ось, в єднанні крику та луни,
з надатомів зірок усесвіт склеїв
той, хто ізнову браму відчинив
в творіння нескінченну одіссею.
***
© Олексій Кацай. Всі права застережені.