Олексій КАЦАЙ

0001 0110

На дюз уламки командор присів,
відчувши знов од розпачу нудоту,
бо стало огинають зорельоти
найкращий із окраїнних світів.
Бо цю планету як космічний риф
у лоціях означили пілоти,
а залишки команди без роботи
навкруг завмерли в мить конання див,
коли надіями вже мозок греба,
коли серця — обгортки порожнин.
Так мо‘ самих себе винити треба,
що кам’янисько гостряків руїн
стирчить на тлі розколотого неба
над безладом засохлих бадилин?

***

© Олексій Кацай. Всі права застережені.