Олексій КАЦАЙ

0001 0001

Як роз’яснити побуту потоку,
що часоплин не має порожнин
і кожен з нас зірок громадянин,
що пам’ять втратив від падіння шоку?
Що кожен день — це не уламок року,
а лиш одна з трьохсот його цеглин?
І що ми у вировищі хвилин
знаходимося в центрі, а не збоку?
Як віднайти слова — не словеса! —
в опівнічній розхристаній жалобі,
котра не так смутна, як навісна,
про те, що навіть в досвітки недобрі,
коли всмоктали хмари небеса,
нам завжди залишається ще обрій?

***

© Олексій Кацай. Всі права застережені.