ВЕРТАЄМОСЬ…
Пропахнувши торішнім листям,
вкриває ультрафіолет
моє загублене князівство
на найзабутішій з планет.
Бузкові хмари видихає
заслаблий вітер зорь крихких.
Безгучно час перетерає
залізні клямри брам важких.
В степах зотліли хоругви…
Піском розсипалися гори…
Але серед розрив-трави
блищить магічне коло.
Ковзну я в нього у пітьмі
і з цим полине рухом
самотньо-гордий звук сурми
руїн тріумфом.
Бо знов до тебе, Давня Русь,
я з чорнопростору вернувсь
крізь галактичні таємниці.
Промінням вишиті зіниці
повільно обертаються:
вертаємось,
вертаємось…
***
© Олексій Кацай. Всі права застережені.