Олексій КАЦАЙ

СТАРИКИ

Шкутильгаючи йдуть дні
у пітьмі як по стерні
і роняє метеорів
краплі-сльози вогняні
ніч жаліючи їх нишком
вже і вітер ходить пішки
а за пагорбом що снить
пагорбоненятом
сонях ледве мерехтить
жовтим циферблатом.

***