* * *
Проміння сонячного зсув
на обрії сповзає
а я у затінку заснув
тарілки що літає
Спекота вклякла на стежках
у золотій пилюці
й про щось загрузнувши в словах
аговкають прибульці
Як за межею вій хитких
вони в цю мляву слушні!
а полудень навколо їх
серпанок тче задушний
Вони в медвяному вогні
скафандри геть скидають
і вже солом’яні брилі
їм голови вкривають
А навкруги
тече бурштин
розплавленого світла
і пахне неба синій дзвін
духмянощами липня
Височини
сріблястий
зміст
листа зелений порух —
усе нанизано на вісь
симетрій кольорових
Дзижчать летючі тарілки
в небесній рівновазі
і линуть світлові роки
віршованих фантазій.
***
© Олексій Кацай. Всі права застережені.