Катерина КАЛИТКО

НОЧІВЛЯ

Там тіні художників стоячи п’ють
За наше здоров’я чаркують прозорі
І палять до ранку. І пісню свою
В куточку співає намріяне море

Там скапує фарба в бездонну діжу
Там світло із кухля тече на церату
І я вже довіку тобі не скажу
Що знаю про тебе про нині про завтра

Зібравши в долоню безсонні вогні
Дрімає це місто – замислений велет
Здається ми близько. Гляди – на стіні
З мовчання зіткалася тінь каравели

Люблю тебе. Голос твій вище дахів
Розгойдує місяць. Слова тривіальні
Хай гублячи пензлі як пір’я птахи
Ці тіні за мить розійдуться по спальнях

І стане огидно. Рипучі столи
Світання бліде наче жінка сухотна
У тихій кімнаті в якій ми жили
Підлогою голосно котяться ноти.

***

© Катерина Калитко. Всі права застережені.