РІКА СЛІВ
Із пекельного дна підіймаються білі слова
Обпікаючи пальці визбируєш їх із поверхні
Ці рипучі мости ці далекі міста златоверхі
Все для тебе тепер.
Обважніла твоя голова
По щоденній роботі на складені руки впаде
І крізь сон побредуть каравани з твоїми дарами
Ти виліплюєш долі
Складаєш з паперу людей
В спорохнявілій тиші так солодко пишуться драми
То люби мене так аби душі зійшли на папір
Аби в жилах життя потекло кольоровим чорнилом
Тільки терпне язик бо тіла безголосі й сліпі
А слова – це єдине чого не довірити й милим
І цикутою дихає чай.
На квадраті вікна
Набрякає фіранка ранковою втомою світу
Наче мертві рибини
у річці слова
А вона
Мовби пальці тремтячі
із дна простягає нам світло.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.