Катерина КАЛИТКО

* * *

Я так давно не писала листів
Мої крижані мости провалилися
у палаючу воду минулого
Мої піфії
яких я годую з руки
мають забинтовані очі
Інкубуси
проводжають мене поглядом
Вогні ліхтарів на вулицях міста
уже не колються
але й не гріють
Я так давно не писала листів
отже так було комусь потрібно
Коли настає щорічне
урочисте танення березня
липке й солодкаве
як дешева марка зісподу
я крокую повз
фанерні двері поштового відділення
у сумці несу
ксерокопії своїх щоденних скорботок
і пригадую
усі відомі мені назви вулиць
усіх міст світу
які могли би разом зустрітися
всередині огрядної поштової скрині
чимось подібної до скіфської баби
але не стрінуться
Я так давно не писала листів
наче боялася собі зізнатися
що з кожним заклеєним конвертом
як і з кожним утраченим
рідним іменем
усе менше мене лишається
в цьому світі
Грію руки
біля снігового сяйва
Камінний сад
вибудовую навколо себе
Як же давно
я не писала листів.

***

© Катерина Калитко. Всі права застережені.