ВОЗЗ’ЄДНАННЯ
Зима – це графічна
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.
холодна скупа світлотінь
Кордони чіткіші
далекі вершини нездолані/span>
Розтоплюю подихом їхні гріхи незамолені
Бо що я ще можу Бо хто я у їхнім житті
Сніги наближаються – їхня кіннота німа
Від жаху прикусують губи задимлені вулиці
…Це чоловіки що без них пролягає пітьма
Холодна неначе ще Божа рука не торкнулася
Вода проступає крізь кригу як пам’ять крізь нас
Забуте болить заростаючи ніжною шкірою
А що моя пам’ять якщо не любов
позолочена вірою
Якщо не кімната в якій заночовує час
Ці чоловіки неминучі та справа не в тім
Вони як апостоли мовчки поділяться хлібом
І мовчки підуть Що я буду у їхнім житті
Як тільки не сіль що на хлібній зернилася скибі
А може вернувшись
і витерши сльози з повік
Що їм набіжать од раптового сніжного світла
Вони зрозуміють що світ залишається світом
До мене ж –
як в землю –
вертаються тільки навік.