ЗАЛА ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ
Темне світло на дні карафи
І сльозливі нічні віконниці
Може врешті комусь потрафить
Приблудитися у безсоння це
Запивається незабутнє
Тихо дихаєш. Стеля вищає
Знаєш кожен із тут присутніх
Ділить постіль із жінковідчаєм
Хоч би хто приблудився врешті
Хоч би вітер влетів іззовні
Ця любов – як вода у решеті
Навіть кухлика не наповнити
Зацвіта золота і срібна
Поетична така акація
Серце б’ється як тиха риба
На тарелі у ресторації
Ніч триває. О майже п’ятій
Всі танцюють але збиваються
Ти здаєшся самодостатнім –
Знаєш любий так і спиваються.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.