Катерина КАЛИТКО

ЧАСОСНІГ

І знову сніг.
І янголи Господні
Зібралися на крокві цього дому
І дивляться униз – ласкаво й синьо
А ми –  внизу Задихані й сліпі
Ця вулиця – узвіз. Вона би мала
Нас вгору нести крізь лунку завію
А не крутити голови і нам
І решті перехожих. А шибки
Чужих домів наповнююються світлом
І ти мені ріднішаєш.
Щомить
Усе темніше. Знову сніг пішов
Я знаю це –  аби ми у пітьмі
завжди боялись відпустити руки
Як половинки зернятка боба
ці дві долоні. Янголи вгорі
сміються дзвінко кидаються снігом
в рум’яних школярів.
Мені здається
що час вернув назад на півстоліття
Та де там – більше.
Я вже бачу: ти
при тьмянім світлі надягаєш сіру
грубу шинель.Аж одірвавсь на ній
латунний гудзик. Ти його шукаєш
під ліжком під столом і при порозі
за віником.
Знайшов. Рука тремтить
…А потім ти береш свою гвинтівку
і з нею йдеш за Симоном у бій.
І сніг.
Це хронообіг. Снігообіг
Дивися: там за рогом –  білий вовк
Глядить на нас зеленими очима
Він – заметіль.
Він хоче лиш аби
Ми так не поспішали по домівках
Як інші.
Отже. Час біжить назад
Я бачу – ти апостол.
Ти бредеш
Крізь ці сніги засновувати місто
Дорожній костур у заметі вгруз
Морозний вітер тіло твоє студить
А ти уперто йдеш
Бо знаєш ти:
Тут буде місто
ліхтарі бруківка
Тут люди будуть і будинки і
кав’ярні     молоко
пиріг із маком
Художники
веселі скрипалі
Гора і замок
янголи на крокві
Рум’яні діти  стримані жінки
І тепле світло вікон понад нами
Край нього зігріваємось і ми
і янголи
і вовк сріблясто-білий
Не відпускай руки у цій пітьмі
Не послизнись – зміїться брук підступно
Засніжило годинник.
І тепер
Я знаю точно що не просто так
Ця заметіль.  Це Богові хотілось
Щоб ми уміли цінувати сніг
як час
як подих
як себе самих.

***

© Катерина Калитко. Всі права застережені.