* * *
В. А.
Зацвів бузок. На столику між книг
Стоїть букет. І тиша зазвучала.
Коли б не повернувся мандрівник,
Він мусить знати – тут його чекали.
Відбите сонце в кахлях й кришталях.
Буденність, казка, трохи куртуазність.
І на поштовій картці янголя
Копилить губки, наче від образи.
Та зважся повернутися – тоді
Його малі крильцята затріпочуть.
Бо голос твій – наш з ним єдиний дім,
А наше небо – твої сірі очі.
І поки світом носиш теплий німб
Ти над чолом, просвітленим і добрим,
Сади стоять, молочні й мовчазні,
В надїї зазираючи за обрій.
Обкурюють сади – бо холоди
Так обпікають вишням срібні спинки.
Десь за плечем блукальця білий дим
Сплітається в химерну постать жінки.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.