* * *
Північні дівчатка тануть – холодні плоди засніжені
В обіймах чужих руйнуються тонкі кришталеві лінії
Модельку земної кулі тримаєш пальцями ніжними
Диханням грієш теорію глобального потепління
Сніги лягають підступно. Над ранок уже не виплисти
З кубельця теплої ночі де кожна тінь – коронована
Сніжинки приходять неспинно ну зовсім неначе твої листи
І в пам’яті дзвінко тануть кодовані мертвими мовами
А десь у морях південних вітрильники бродять зграями
В північних морях дрейфують стрункі незворушні айсберги
І ми наче діти загублені. Можливо дійшовши до краю ми
На склі спітнілого неба напишемо пальцем азбуку
У місті злочином пахне. Зима ступає по спинах
На хмарах висять уламки освідчень зізнань і свідчень
Ти втомлюєшся від себе хоча ні в чому не винен
Немов на плече до тебе – лягаю у сніг обличчям.
***
© Катерина Калитко. Всі права застережені.