Катерина КАЛИТКО

{Столиця вітру}

Столиця вітру рухається по світі
наче фішка у дитячій грі
як прапорець на мапі
вітер іде за мною
лишаючись непоміченим
він ступає в мої сліди
Холодно
я зав’язую шарф
зелене небо стримано
розкришує зубами холоду
несміливі летючі погляди
як шкаралущі горіхів
Вітер має свою столицю
ти теж
Живеш
де ліс теплий як вранішня долоня зі сну
бинтує свої рани
нікому не відомими стежками
де кароока ріка
обережно любить
коштовний темний оксамит твого тіла
Якби ти народився і жив
кількома століттями раніше
мала би змогу
а чи виправдання
чому би не
бути з тобою
кохати зрештою
та з рештою
дріб’язку в кишені
і думок повсякденних
як туфлі зношених
безсила прорвати коловорот часу
де стискає нас дужче й дужче
приречена я тебе
кохати
якою би вуличною лайкою це не пахло
Кохати кохатися
з того чи іншого приводу
тобто просто так
перестати порівнювати
перестати знати
думати перестати
і лише розчавлений жовток сонця
доки повіки і губи не опадуть
як знесилене листя
Там і тут тут і там
там де ти
і де я саме тут
столиця вітру
між тобою і мною
здається ми займаємо
забагато місця на мапі світу.

***

© Катерина Калитко. Всі права застережені.