ПРО ПОЕЗІЮ ВАЛЕРІЯ ІЛЛІ

Всі вірші В. Іллі позначені своєрідністю, їх не сплутати з творами інших поетів, їх відразу відрізниш і впізнаєш їхнього творця… Основна ознака його поезії — образність, яка за своєю густиною і насиченістю є безприкладною з огляду навіть на світову поезію.

Микола Бажан
Журнал “Вітчизна”, № 10, 1998 р.

“На місце багать, на яких спалювали, прийшло велике мовчання”
О. Шпенглер, “Падіння Європи”

Валерію, ваша поезія — релігійна. Не заперечуйте. Я старий, шо-шо, а читати навчився. Ваша поезія не просто релігійна, вона глибоко релігійна. Наші дороги розходяться. Подумайте, до чого ця релігія довела Солженіцина?.

Микола Бажан

“Ваші (йдеться про вірші В. Іллі та В. Отрощенко) поезії дуже добрі і цілком унікальні, інакші від усього того, що пишеться в українській літературі”.

Богдан Бойчук
Журнал “Україна”, № 12, 1998 р.

Вірші Валерія Іллі геніальні. Чого я так кажу? Бо коли дивлюся на будь-чиї вірші, навіть на свої, бачу, хто і що вплинуло на поета. А тут скільки не дивись — нічого не побачиш.

Микола Вінграновський
З промови на засіданні Pen-клубу

Напевно, важко знайти в українській поезії другої половини двадцятого століття постать більш загадкову. За радянських часів до так званої перебудови він надрукував три невеличкі добірки, однак його поезії не пройшли повз увагу Майстрів: Микала Бажан писав до них передмови, одна з них була надрукована аж через 15 років, а великий Тичина казав, що “це — на віки”. На віки, більше того чи менше — то вже як Бог дасть, а от чверть століття заборони на друк своїх творів — те вже автор пережив.
Нині, говорячи про його вірші, хтось називає їх безприкладними, а ще дехто, як-то В. Базилевський, заявляє, що дочитати їх до кінця можна лише під страхом розстрілу.
Але найбільше про нього мовчать. І хоча його поезію вивчають у школах та університетах, оглушлива мовчанка є найприкметнішою оцінкою його творчості в нинішньому літературознавстві та критиці. Втім, здається, його самого оцінки мало цікавлять. Як чернець чи мандрівний філософ, він простує до тільки йому видимих далей, торуючи свою, ні з ким не подільну, дорогу в літературі.
Його над реалістичний голос, що загадково й водночас закономірно проріс із масного чорнозему, даленіє в українському небі і знову вертається, щоб розкошувати в пшеницях і житах. Мовчання ж — то своєрідне тло, на якому ще виразніше проступає напівмістична постать цього загадкового письменника.

Павло Вольвач
“ЛУ”, 2 липня 1999 р.

Найбільше чого я хотів би в житті, це вміти писати вірші так, як це робиш ти.

Василь Голобородько
“Слово” № 5 (105) 2003 р.

Вона (патетика) була великою мірою характерна для нашої хвилі шістдесятників, але самої її було замало для самовиявлення української національної свідомості. Тому в багатьох поетів (зокрема й отих перших шістдесятників) патетика невдовзі починає змінюватися, удосконалюватися, а то й викликає діяльну естетичну опозицію, наприклад, у поетів так званої “київської школи”, до яких належали Валерій Ілля, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Василь Рубан, посереднім чином і Василь Голобородько, Михайло Григорів, Іван Семененко та інші.

Іван Дзюба
Із передмови до збірки Василя Стуса “Під тягарем Хреста”

По суту Валерій Ілля в “Річищі Великого Стилю” пропагує свій власний поетичний стиль, вірніше індивідуальну образну поетику, яка виростає на вічних дріжджах української народної духовності, на тих естетичних сигналах невмирущості народного життя, сприйняти які здатна надзвичайно чутлива національна душа.

Микола Жулинський
академік, висунення на премію ім.О.Білецького

Взагалі, Ваші поезії нагадують первозданну тишу, до якої прислухається сам Бог. А Ваша “Сварга” в іншій, не українській літературі, не звичній до влади нездар, цінувалася б як геніальна річ.

Віктор Міняйло

…поезія Іллі — то унікальне явище.

Богдан Рубчак
З промови під час прийняття до Pen-клубу

Пізнання екзистенційної філософії для поета — не зовнішнє ознайомлення, а сприйняття її як своєрідної життєвої позиції, що ріднить його (Р. Бобовала) з такими видатними поетами сучасності, як Василь Стус, Микола Вінграновський, Валерій Ілля, Василь Барка, Юрій Тарнавський.

Петро Сорока
“Роман Бобова, або Однокрилий Янгол”

Дуже мені подобаються три поети, які живуть в Україні — Василь Голобородько, Валерій Ілля і Микола Воробйов. Це не значить, що немає інших, скажімо, Іван Драч дуже добрий поет, але ці мені дуже підходять, бо вони є чисті модерні поети, тоді як інші більш традиційні, це мене не притягує. А цих трьох я вважав би першорядними модерними поетами.

Юрій Тарнавський
“Україна”, видання Академії наук України,1991 рік

Валерію, це справжня українська поезія, це справді вільна українська поезія. Якщо можна, присвяти мені одного маленького вірша “Досвітнє”.

Григорій Тютюнник
1972 р.

© Валерій Ілля. Всі права застережені.