ГІСТЬ ІЗ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
батьковеє слово хлібом на покутті
материне квіткою з молитви
коло зброї на лаві діти та янголи тихі
доля в пісні випозичила очі
а сусідській дівці не потрапить
тую зморшку що на обрусі розгладить
— як жив буду повернуся
через три года
піддівочих головоньки маківками пахнуть
у оці хлюпнеться — заховається у душі на споді
коло білої сорочки на Божу дорогу
між образами на покутті засвітилось вільне місце
душ із світів прибуло стілько
що й сльозині ніде впасти
сам і тут і вже нема нігде
погляд понад головами
й далину п’ють очі
***
© Валерій Ілля. Всі права застережені.