КОЛО КРИНИЦІ (І)
“Кінь ірже, води не п’є,
доріженьку чує…"
у твоєму голосі обсипається іній
ячання коня припну до твого суму
що синім деревом росте з криниці
коли з її стогону розвидняєшся
шукати торішній ряст у теплій гриві коня
чиє око вікном у якому поночіє степ
де в струнах бандури скривавленим волоссям
заплутався вітер
який з синього дерева зриває твою сльозу
наче мертву зозулю
1987
© Валерій Ілля. Всі права застережені.