ВЕЧІР V
через мої застиглі широко очі
з присмеркової душі поля
таку тишу до села несе череда
що боїться повіками кліпнуть
у теплих сутінках цідять світло матері
зітхає тяжко корова
і реве так жалібно з мого дитинства
ніби зоряні голки пронизують душу
обвалюються її важкі повіки
в ніч
1986
© Валерій Ілля. Всі права застережені.