МАНІЯК
Холодний ранок. Не зігріти рук.
Десь затишно гукає електричка.
Запалюєш, ховаючись, і звично
сірник свій перший кидаєш на брук.
Поволі настрій набирає темп:
ось стиснула, як від образи, губи,
ось зір вихоплює знайомий, любий,
спокійний колір теплих хризантем.
Я поруч. Та не можу вже ніяк
натрапити на слід твоєї туги.
Спочатку все. Ось перший крок, ось другий…
Скрадається знеможено маніяк.
11. 1988.
© Ігор Бондар-Tерещенко. Всі права застережені.