ВЕСНЯНУС
О Боже, як пахне весною!
Хоч кидай пальто і — пішов…
Покірний, заходиш і знову
в неволі службовий мішок.
Де ритм існування байдужий,
хвилину буття нічиї…
Дивись у вікно на калюжі
і втіхи дзвінки ручаї.
Коли б ту годину прокляту
прискорив який-небудь птах…
Ось третя, четверта і пяту,
як шапку, затиснув в руках!
Бюро — на старому ридвані
і Крат — “ти не все дописав”…
А сонце! А небо! Ридає
і рветься душа в небеса.
03. 1988.
© Ігор Бондар-Tерещенко. Всі права застережені.