ТО ВЖЕ ПОТІМ
Озирнись і побачиш: я — слідом,
через усміх, хворобу і дим.
Через долю — яскравим болідом —
босоніж через доленьку — ти.
Що ті вірші? Космічні невдахи.
Придивись, нема в них тебе.
Ось береш неґативи під пахву,
ось виходиш з осінніх лабет.
Та вже потім… А що буде потім?
Озирнись, там вже потяг стоїть.
Ми зустрінемось по роботі
через кілька яскравих століть.
09. 1987.
© Ігор Бондар-Tерещенко. Всі права застережені.