СЕСТРА
Вона приходила ще зранку
і зітхала:
“Коли, нарешті, край тим хворим буде?”
Її всі звали Іра. Може, Галя.
Я Нікою її для себе звав.
Самофракійською? Поввіримо у тайну —
я прізвища її не памятаю.
Літала коридорами, як дзиґа,
і на всі боки оберталась, незамінна.
Встигала викликати: “Бондар!” — Ігор?
— Не знаю, просто Бондар.
Ваша черга…
І клеми тицяла — лежи спокійно, друже —
в кардіоґраму дивлячись байдуже.
А я дивився і гадав:
невже й коханцю
ти можеш кинути оте своє “спокійно”?
Притиснути до грудей свої пальці —
холодні клеми?
Я Нікою для себе її звав.
Самофракійською? Звільнялася “в чотири”,
а я лежав в палаті і не вірив.
11. 1986.
© Ігор Бондар-Tерещенко. Всі права застережені.