Петро ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ

ТВАРДОВСЬКИЙ
(Малоросійська балада)

“Нуте, хлопці! швидко, шпарко!
      Музики, заграйте!
Гей, шинкарю, гей, шинкарко,
      Горілки давайте!”

Ріжуть скрипки і бандури,
      Дівчата гопцюють;
Хлопці, піт аж ллється з шкури,
      Коло їх гарцюють.

Бряжчать чарки, люльки шкварчать,
      Шумує горілка;
Стук, гармидер, свистять, кричать,
      Голосить сопілка.

Пан Твардовський в кінці стола
      З поставця черкає.
“Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!” —
      На ввесь шинк гукає.

В батька й матір отамана
      І громаду лає;
Скрутив жида, як гамана,
      Ще й усом моргає!

Сікнувсь улан — він вздовж його
      Шаблюкою тріснув.
Улан — тю-тю!.. га-га!.. го-го!..
      Зайцем в кутку приснув.

Взяв набакир писар шапку,
      Пан грішми забрязкав.
Аж гульк! писар — верть в собаку
      І на всіх загавкав.

А шевцеві пан Твардовський
      В такі знаки дався,
Що, мабуть, із час московський
      Барилом качався.

В ніс втеребив дві бурульки;
      З бурульок, мов з кухви,
Б’ють під стелю через рульки
      Джерела сивухи.

Б’ють джерела… пан-гульвіса
      Кухоль підставляє;
Аж зирк в кухоль! — що у біса?
      В’юн на дні іграє!

“Дух святий, миряни, з нами!
      Вилупіть лиш баньки!”
В’юн утік, а цап з рогами
      Вилазить із склянки.

Мекнув, мов його родимець
      Почав мордувати.
Та й стриб в комин; аж гульк — німець
      Стоїть серед хати!

Ніс — карлючка, рот свинячий,
      Гиря всі в щетині;
Ніжки курячі, собачий
      Хвіст, ріжки цапині.

Дриг ногою!.. круть ріжками!..
      В пояс поклонився:
“Ну, Твардовський, час, із нами
      Щоб ти розплатився!

Гуляв єси, верховодив,
      Усім взнаки дався;
Дівчат дрочив, жінок зводив,
      Над всіма знущався.

Чого душа забажала,
      Мав всього ти стільки!..
Курей, ковбас, м’яса й сала,
      Бочками горілки.

Нагрів і нам ти чуприну,
      Як сам здоров знаєш:
Окульбачиш, мов скотину,
      Та всюди й гасаєш.

Годі глузувать з чортами,
      Слова — не полова.
Чи забув, яка між нами
      З тобою умова?

Лиса гора… бритва… палець…
      Паперу під карти…
Гайда в пекло!.. Кров не смалець, —
      З чортами не жарти.

В письмі стоїть, читай сміло:
      На кагал бісовський
З начинкою душу й тіло
      Одписав Твардовський.

Служить йому чорти мають
      (Так прийшлось в умову),
Поки в Римі не піймають,
      Амінь сьому слову!

Що тепер, Твардовський, буде,
      Про те в пеклі знають:
Сю корчму хрещені люде
      Римом називають”.

“Бач, чортяка!.. бач, падлюка!..
      Як умудрувався!
Се вже, бач, німецька штука, —
      Твардовський озвався.

Та вже ж чи йти в пекло справді,
      То й підем, байдуже!
Але й ти роби по правді
      І не чванься дуже.

Заглянь в контракт свій зі мною, —
      Яка там умова?”
“Ще три штуки за тобою;
      Витнеш — ні півслова!”

“От, бач, висить над дверима,
      Завбільшки із цапа,
Перед твоїми очима
      Мальована шкапа.

Нехай шкапа підо мною
      Огиром гарцює;
Нехай крутить головою,
      Стриба і басує.

Ти тим часом піску в жменю:
      Гарапник тройчатий
Сплети з піску, як ременю,
      Коня поганяти;

Ще ж попасать коня треба,
      Стать на одпочинок:
То вже, гляди, щоб, як з неба,
      Вродився будинок.

Будинок з лушпин горіха,
      Отам за байраком;
Із борід жидівських стріха,
      Цвяхована маком.

От і гвіздок на починок
      Чверть ліктя завдовжки.
По три в кажду вбий з мачинок,
      А менше — ні трошки”.

Біс перистий свиснув, кляснув, —
      Аж кінь вже басує;
Батіг з піску в руці ляснув…
      Твардовський сумує.

Скік в стремена, давай драла…
      Аж що за одмінок?
Стріха в хмарах заблищала,
      І стоїть будинок.

“Виграв справу! Бач, псяюха,
      задихавсь, мов скажений.
Ну, тепер, скупайсь по уха
      В водиці свяченій”.

“Змилуйсь, свате, я в сій зроду
      лазні не купався”.
Скорчивсь, зморщивсь — шубовсть в воду
      Та й назад порвався.

Захлинувся чхнув і приснув,
      Тричі закрутився,
Тричі тупнув, тричі свиснув,
      Аж шинк затрусився.

Хмара, як ніч, налетіла,
      І сонце сховалось;
Галок, круків, ворон сила
      На стрісі зібралось!

Крукають, кавчать, мекечуть
      Всіма голосами:
То завиють, то шепечуть
      Бряжчать ланцюгами!

“Ну, Твардовський, другу справу
      виграли чортяки!”
“Не кваптесь лиш: ще на славу
      втру я вам кабаки.

Куц програв, куц виграв справу.
      Ще як доведеться.
Виграй третю, — глянь на лаву:
      Що тобі здається?

Цмокнись з жінкою моєю,
      Вона твоя буде;
Як я жив на світі з нею
      Про те знають люде.

Будь ти їй за чоловіка
      (Остання умова).
Присягайсь любить довіка,
      Та тогді й ні слова!

Нехай піп вам руки зв’яже,
      Тепер, по сій мові,
Люде добрі, що чорт скаже, —
      Бувайте здорові!”

А чортові не до солі:
      Хвостиком киває,
Ніс скопилив, мов ґринджоли,
      І дверей шукає.

Стриб по хаті, хап за клямку,
      Твардовський — по пиці,
Трісь по гирі — розбив склянку
      І горщик з полиці.

“Ей, не бийсь, — кажу, — Твардовський!
      Ґвалт, рятуйте, люде!
Бо вилаю по-московській, —
      Сором слухать буде”.

А тим часом скік к одвірку —
      Ну цапом стрибати!
З прогонича зуздрів дірку —
      Та й шморгнув із хати.

“Ой, держіть, ловіть псяюху!” —
      Усі загукали,
А псяюхи нема й духу:
      Поминай, як звали!

“Жінко люба, годі плакать, —
      Твардовський озвався, —
Хотів з чортом вас посватать, —
      Та й чорт одцурався.

Мабуть, всі чорти — бурлаки,
      Та ще й розум мають,
Знають, де зимують раки, —
      Од жінок втікають.

Може, в пеклі інше діло,
      В нас сього немає:
Жінка гризе душу й тіло,
      Мужик попиває!

Нуте ж, хлопці, швидко, шпарко!
      Музики, заграйте!
Гей, шинкарю! Гей, шинкарко!
      Горілки давайте!”

[1827]

_______________________________
Цей твір є переспівом відомої балади А. Міцкевича "Пані Твардовська".

Джерело: П.П.Гулак-Артемовський. Твори. Київ, "Дніпро", 1978.