* * *
Осмисленість буття не тільки в мислі,
а й в тій осі, якою став твій шлях.
Час полюбля думки прозорі й стислі.
А він, мабуть, іще не помилявсь?!
І поки шлях твій не запавсь межею,
яку переступає тільки час,
пильнуй, аби не засотало лжею
осмисленості гідну іпостась!
Аби та вісь — рясного роду павіть,
яка гуде з козацьких довбишів —
не заточилась раптом у непам’ять,
не вдарила паралічем душі!
Вона сама тебе осмислить завтра
по всіх твоїх розпачливих трудах…
Я знову б’юсь об лід!
Аж грає в зябрах
ревуча кров, що мовкне на губах.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.