* * *
В таку тужливу синь,
в таку тремтливу рань
на крилосі краси
ще снить Тмуторокань.
Де білий болобан
чатує небеса,
я вип’ю болю дзбан
не з вами — сам на сам.
Крізь пагубу квилінь
він понесе мене
на білому крилі
в князівство неземне.
…Минеться все.
Лиш біль
ярітиме в синах.
Та турми голубів…
Ах!
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.