БУРАБАЙ
Стомившись проявлятися, жахи
над берегами люстра зачаїлись.
Але не з тих вдалися брижаки —
літали назадгузь, од втіхи мліли…
О, чаєчко, не гнівайся на них,
що прагнуть дорівнятися до тебе!
Вони ж бо знають: блискавки праник
невдовзі вдарить їх!.. Не без потреби.
І шугонуть непрохані страхи
вздовж берегів, шукаючи частунку.
Сполахано зіщуляться дахи
тутешнього рибальського притулку…
Присвітимо ж розгривленим громам —
цілуй мене, линочка золотого!
…Ще довго, чаєчко, ввижатиметься нам
розбито плесо
люстра неземного.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.