* * *
Година — мить,
розтрощена
на крихти…
Світ-песиміст їй не складе ціни,
бо і на крихту не навчивсь
творити
сю мить живу,
що даленіє в сни.
Ми тільки в снах триваємо, кохана,
скатовані миттєвістю чуттів.
Та серць летючих непригасла рана
світитиме й в надземному житті..
Не годен світ кохання спопелити —
скоріше сам згорить,
як смертний гріх…
А він би міг
навчитися любити…
Якби ж то зміг!
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.