* * *
Поточений щабель, що вабить око,
веде туди ж, куди й грабарка кличе.
І, як би ми не видерлись високо,
шукатимем, забившись, якнайближче
хто прихистить і — в безнадії! — втішить.
Ми — вівці на Твоєму пасовиську!
Малі й великі, білі та брунатні.
То ж власну путь, далеку, а чи близьку
не зна ніхто — ні бідний, ні багатий,
крім Тебе, о Любове найсвятіша!
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.