МОНОЛОГ ЛІСНИЧОГО
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже
од скривдженої долею людини,
так і я не можу спокійно дивитись
на понівечену деревину.
Скільки того дерева вигибло у війну!
Тоді вибирати не доводилось —
у діло йшло все, шо було під рукою:
і дуб-десятиліток, і яблуня-щепа…
І дерево горіло в огні, стогнало під бомбами —
з усеньких сил, терпляче й мужньо
стояло супроти нашої смерті.
Як же мені одвернутись було від нього?
А ви кажете — тріски летять…
А чи знаєте, що майже сто літ потрібно рости сосні,
аби дозріла вона до “лісоматеріалу”?
А чи так уже й все знаємо ми про дерево?!
Знання ці — емпірика й дідівський досвід,
а ліс потрібно вивчати не менш ретельно,
ніж будову атома.
Вірю: потрібні лісові не тільки ЕОМ,
але й серця небайдужі.
Певен: дерево ще послужить людям
і символом діалектики…
А ми й не дивимось на вербу,
якщо не ростуть на ній груші!
…Коли вода — по спіралі! —
йде від коріння смереки до кожної гілки,
мені уявляється чесний наш рід,
у якому немає зрадників.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.