* * *
Є сльози речей, і смертне
зворушує душу.
Горацій
Коли ополудні
серед розпашілого червня
сонце босоніж
наступить
на перешерхле кленове листячко,
то
жовтий зойк розпачу
опече серце мандрівного
аж на схилі Чумацького Шляху:
“Чому ж оця дивна сила
згасає
на зачовганім пішоході вечора?”
Даремно ярітимуть
березові крила неба
в нестерпнім чеканні
світанку…
Воскресає
лише надія.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.