СЛОВОТВОРЕННЯ
Чи при діловому телефоні,
що казковим клубочком голубить скроню,
чи при засідавчому марафоні,
коли серце виструбує на долоню.
Чую лишень від тебе згідливо-лагідне
“добренько”, “ясненько”, “чудненько”, “ладненько”,
хоч нічого, звичайно, — на догоду начальству, — не ясно,
тож навряд, аби добре…
Та, тямлячи тебе ще з царевих часів,
мимоволі продовжую ряд,
що кілочком у вусі засів:
мовляв, усе в нас “удаленько” —
“хитренько”, “підленько”…
Але стоп, колего!
Тут я, мабуть, поверну навідліг,
не порушивши жодних дорожньо-граматичних норм.
Підлість завше була
тільки підлістю, —
звідки ж вона у тебе —
ця новітня лакузяча кров?!
Ні чорнильною, ані стерильною
матінка зроду не знала її.
Ні під Прагою, ані під Ригою
батько не проливав такої.
Пощо ж ти підкивуєш роблено
там, де треба сказати, як є?
Чом же ні честь, ні копійка народна
не печуть тебе, як своє?!
Тишком убгавши себе в цидулку,
стоси вергаєш, паперотрусику.
І ні душі біля тебе!
Хоч “є така думка”,
що й душа бути мусить.
…Ні, не клену телефон,
хоч обплутав мене змією…
Я клену марафон,
що тебе роз’єднав із землею!
Та хай тобі стане нарешті “ясненько”,
що й багатоголові цидулища
чесного слова не перетруть.
А якщо й вирвеш його із мене,
то тільки з м’ясом.
А якщо й потрудишся,
то проклят буде твій труд.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.