* * *
Ще пахне літом
скошена трава,
ще пісня не лаштується у вирій,
але потроху черствіють слова
ще вчора, мов птахи,
відкриті й щирі.
Нещадно зрима часу течія:
я був тобі ковтком води за спеки
та ось тепер — байдужий і далекий,
хоча й не згасла нагла печія…
Не мрій про лік,
що зцілює серця,
коли тим ліком стали сигарети!
Веселкою Спасенної планети
всміхнеться нам ще заповідь оця:
любіться так, як любляться слова,
коли вони ясні, правдиві й щирі…
…Ще пісні нашій
тільки сниться вирій,
ще пахне літом скошена трава.
***
© Віктор Грабовський. Всі права застережені.