3. ПОДИВ ПЕРЕД ЄДИНИМ
Те світло пробивалось поволі в колі подій
пощоденних,
до котрих звикають очі й долоні жінки
не раптом.
Проте навіть у тих подіях сяйво
грало таке достеменне —
долоні самі зв’язались, як мови
зненацька забракло.
Мій Сину — в тамтій місцині, де люди
знали нас разом,
Ти говорив мені “нене” — й ніхто не заглянув у глиб
буденно минущих подій, але ж дивовижних.
Твоє життя злилося з життям убогих —
прагнув єднатися з ними тяжкою працею рук.
Та я ж бо знала, що сяйво,
явлене в звичних пригодах,
мов іскри коріння глибоке з-під кори днів,
є Тобою.
Не було воно з мене —
але значно більше я мала Тебе в тім сяйві
і в тім мовчанні,
ніж мала із плоду тіла свого й крові Тебе.
***
© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.