Частина III. СИМОН ІЗ КИРЕНИ
Віч-на-віч із Ним. Вулиця, повінь облич і галас —
і в скронях удари, мов кузні розмірений грім.
Я не шукаю пригод, приводу для образи.
Хочу бути самим собою.
Тож хай не вдирається в мене жоден злидар,
смертник чи Біг.
Та знаю, що таке справедливість, і торгуюся з вами,
катове,
за цього, другого Чоловіка — (я повертаюсь, у мене
міська закваска).
Торгуюся з вами за те, що насправді готове,
що мене поминути мусить, але для нього — ласка.
Я завше за справедливість. Це поріг.
За нього не переходь, не руш ані мислю, ні серцем,
нічого там не зачіпай — ах, примус і ґвалт!
І він ще сміє згоджуватися — жеброта!
Я справедливий доти — а далі?
Підуть люди — жінки і діти — ті самі,
а я з Ним —
хто ж розрізнить нас, якщо тягар єднання
на землю звалить?
Я з Ним —
я не здатен: справедливість — не скульптура зі сталі.
Вдар і відчинь! (реченням — стислість і рвучкість,
хай ковзаються в розгоні — не будуть ці строфи округлі).
Вдар і відчинь!
Висить наді мною зіниця — променювання серця.
Зіниця, вища за сволок хатній,
вища від мене настільки, що й не збагнути…
Мій малий світ: справедливість
у пастці дібр.
Твій усесвіт, Твій усесвіт: зіниця, сволок
— і Він!
Ти міг би в тім світі великім мого малого
не вздріти,
і міг би його приректи на загладу,
і міг би, йдучи з хрестом, усе залишити на вістрі —
Ти, розлогий, доступний — Ти, в кому кожній людині
є місце.
Справедливість мені вже обридла! Я ледве стою
на порозі,
де світ новий розпочався! — А обіч тече тлум,
жінки, діти, солдати: всі ж бо вони при милосерднім Бозі.
Тиша, тиша —
Справедливості прагнеться бунту — лиш проти кого
бунт?
1957
© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.