ДУМАЮЧИ ПРО ВІТЧИЗНУ, ПОВЕРТАЮ В БІК ДЕРЕВА…
1. Дерево знання добра та зла виростало над берегами рік нашого краю, виростало разом із нами справіку, корінням сумлінь вростало у Церкву.
Ми несли плоди, котрі зріють і котрі збагачують. Ми відчували, як глибоко галузиться стовбур, хоч коріння вростає в один ґрунт…
Історія хвилями здійснень сприяє сумлінь змаганню. Нуртують в тих хвилях звитяги й поразки. Історія їх не приховує — увиразнює…
Чи може точитись історія проти стрижня совісті?
3. Лиш не занедбаймо прозорість, в якій постають перед нашим зором події, заблуклі в безмежній вежі, в котрій людина все ж знає, куди йде. Любов сама врівноважує долю.
Лишень не розширюймо вимірів тіні.
Промінь світла хай пада в серця й просвітлює морок історії. Стрижень сили хай пронизує слабкість.
Не можемо згоджуватись на слабкість.
Краків, 1974 р.
© Переклад — Віктор Грабовський. Всі права застережені.