* * *
Холодні грона в очі сипле
Байдужости твоєї мла,
Мов розсипає срібний попіл
Безжалісна , страшна зима.
І де б нога моя ступила,
В які світи сягнула думка,
Мов келих сповнений отрути,
Моє пронизуєш єство ти.
І вже померти мушу я
Від черствости твоєї , люба,
У крижаних твоїх обіймах
Своє завершити життя.
18 XI 01
06 IV 03
© Петро Гнида. Всі права застережені.