* * *
Зима
Мов хвора
У подертій свиті
Так наче в передсмерті
Просить пити
В сумній палаті
І вже на
Мертвім її тілі
Лишають слід
Сп’янілі горобці
В’їжджає Лада
Жінка сонця
І знов життя
Свій розкрутило
Обруч
І я воскрес
Так спраглий
З грудей її
Напоєний
Став сином
Сонця й Лади!
8 III 2003
© Петро Гнида. Всі права застережені.