Петро ГНИДА

* * *

Зима
Мов хвора
У подертій свиті

Так наче в передсмерті
Просить пити
В сумній палаті

І вже на
Мертвім її тілі
Лишають слід
Сп’янілі горобці

В’їжджає Лада
Жінка сонця
І знов життя
Свій розкрутило
Обруч

І я воскрес
Так спраглий
З грудей її
Напоєний
Став сином
Сонця й Лади!

8 III 2003

© Петро Гнида. Всі права застережені.