СПАДЩИНА
Поема цикл
III. “…І будуть люди на землі!”
Монологи
2. “Возвеличу малих отих рабів німих”
Ми — бунтарі. Так повелось в роду.
Є в іменах несуєтлива сила.
Назвали батька, як Сковороду.
Мене — Тарасом, як Трясила.
А може, збіг який? Не знаю я.
Але, їй-бо, не випадково влучено.
От сам візьми, та будь-яке ім'я,—
То вже як не бунтар, то мученик.
А зараз кинь — і влучиш в кріпака.
І сором чорний мусить допікати.
Народ — як неприборкана ріка,—
Мілини є, пороги і загати,
Але і сила є, що греблі рве!
І їй чужі і покручі, і схимники —
Глухоніме лицарство бойове,
Яке шаблі тримало б, наче віники.
…Вже й дід помер упертий та похмурий.
Козацька вдача, та часи не ті.
Така непокріпачена натура
І між людей завжди на самоті.
А був письменний. І не жив обманом,
Коли ж пішов у смерть, як за межу,
То я поклявся: буде син Іваном!
…А як не буде сина, розкажу
Незрячим дітям з кобзами й торбами
Про гайдамацьку славу без прикрас.
Гули вітри над нашими дідами,
А завівають попелом і нас!
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.