ДУМА ПРО ПАМ’ЯТЬ
VI. На цій непроданій землі
І є народ, в якого є прокляття
Страшніше від водневої війни.
(Микола Вінграновський)
На цій непроданій землі,
Яка сльозами обкипіла,
Землі, де батьківські могили
І жовті кості на ріллі,
І кров, гірка від полину,
І пам’ять, стоптана потроху,
Ми ледь не втратили епоху,
Яка страшніша за війну.
В нас іншої землі нема
І хати іншої не буде,
Ніж та, де біль стискає груди
Синам Шевченка й Богуна,
Довженка, Лесі, Вересая —
А скільки тих, кого не знаєм! —
В нас іншої землі нема.
Благословімо лютий світ,
Похилі верби над водою,
І сміх упереміж з бідою,
І вічну стежку від воріт.
Благословімо плин ріки,
Благословімо гнів і муки,
І чорні мозолясті руки,
Які сапають буряки!
…Для кого пишемо, братове?
Для сина, що не знає мови?
Чи так виходимо на люди
І заробляємо своє
Ім’ям народу, який буде,
На тому, що сьогодні є?..
На цій непроданій землі,
Яка сльозами обкипіла,
Землі, де батьківські могили
І жовті кості на ріллі,
Де тліють в чорному вогні
Шаблі, знамена і гармати,
Народу право —
не прощати
Своїх безпам’ятних синів.
Він їх вгодує, допече
Чинами, владою, грошима,
Але не дасть ніколи сина,
Який майбутнє прорече!
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.