Павло ГІРНИК

ДУМА ПРО ПАМ’ЯТЬ

V. Дорога. 1943

1983 року в селі Мокрому помер Іван Верховець —
останній лірник Ровенщини та Волині.

Рятуйся, Іване!

Гуркоче війна.

Чорніють в заметах розстріляні верби.
В холодні вузли затягаються нерви,
І кличе у вирій схолола струна.

Рятуйся, бо якось прийдуть уночі,
Відбивши благенький засув кулаками,
По ліру, яку не пропив з жебраками,
І душу, яку не продав за харчі.

Рятуйся від пісні, яка повела
Тебе поміж люди у люту годину, —
Під кулю чужинця і чобіт у спину
По теплій золі від села до села.

Пішов…

І хурделиця слід завіва,

І серце щемить, як занедбана рана,
І марно гукати:

— Рятуйся, Іване! —

Він лірник. Його не зупинять слова.

Він сам обирає найважчі шляхи,
Він сам собі в душу натрушує солі,
Бо мусить співати про втрачену волю
Хоч люди вдають, що німі і глухі.

А раптом відчує, що вийшли роки
І всохла рука не подужає грати —
За ним заголосить чавунна гармата
І прийдуть провести труну козаки.

…Рятуйся, козаче, коли з небуття
Приходить по тебе смутна і висока
Роз’ятрена доля сліпого пророка,
Якій не потрібно твого співчуття.

Рятуйся від чарки, і стін, і людей,
Дрібною бідою по серцю не ковзай,
Бо чуєш —

з могили озвалася кобза,

Що нікому вже притулить до грудей.

Пішли Верховці, Мовчани, Чураї,
Лишили і шлях, і плачі за собою,
І грудку, що впала тоді за труною,
А нині постукала в двері твої.

***