ЛЕТІЛИ ГУСИ
…А як впали гуси на поле, бо крила їм пообмерзали,
то багато хто з киями тоді ходив бити.
З розмови
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси…
Вже й поля позамерзали, і дощі загусли,
Вже й морози невсипущі підпалили крила.
От і впали біля хати старого Кирила.
Похилили голівоньки, край дороги стали
І дзьобами до порогу сніги прогортали.
— Що ж ви, гуси-гусенята, поморили тіло?
Підрізатиму вам крила, аби не летіли.
Продаватиму у місті цілісіньку зиму,
Купуватиму на старість добрячу лозину
Та й битиму себе, дурня, аби не ридати…
Стали гуси його сльози дзьобами втирати.
Зимували, домерзали у дідовій хаті,
А старий ходив по людях пшениці прохати.
Насміялися сусіди із дурного діда —
У самих щербата ложка суха до обіду,
І самих нужда здавила — куди твоє діло!
…Гуси тислися до діда і крилами гріли.
До весни таки діждали, знялися над ставом,
А старенького по тому за літо не стало.
Чуєш, брате соколику, — село стороною.
Нема кому в цілім світі піти за труною.
Налетіли дикі гуси, натрудили крила,
Все шукали-виглядали старого Кирила.
Чи їм тіло поболіло, чи неба замало,
Чи почули, як над дідом земля западала?
Ой ви, гуси-гусенята, птахи перелітні!
Не знайти вже вам Кирила на оцьому світі,
Не поплутати дзьобами сухенькі сивини,
Не зігріти у могилі крилами своїми…
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.