Павло ГІРНИК

* * *

І якщо не встигну, то не тому, що немає в мене отих Мойсеєвих сорока років, а тому, що ліньки мені коло ледачих возитися.

Хай вже син дочекається, поки підете нарешті — і всі! — у своє світле майбутнє, і не смердітиме у моїй хаті під моєю ж стріхаю ваша часникова душа.

Дякую Черепівці, Непедівці, Калинівці, Берегелям, дякую долі, що поталанило ще застати на оцьому світі Степу, яка ще є, Янусю, яка вже царствує, дядька Василя й козака Івана — дякую, що й син мій, любі мої, застане.

Дядьку Василю, тітко Маріє, мамо Степо, усі, по кому вже й барвінки процвітають, Надійко, що здужала церкву на плечах піднести, усі миколи, павли, ганусі й соломки — живіте давго.

Вам ще і за своїми правнуками дивитися, і за моїм сином, бо мені ніколи, а воно ще молоде

Дякую долі, дякую вам, Берегелі, що дали мені народитися. Бо ж не всім випадає двічі жити.

А то й тричі.

весна 2002

© Павло Гірник. Всі права застережені.