* * *
Завтра побачимось.
Дай мені Бог промовчати,
Дай мені втямити, Боже, як бути мені.
Хай би стояли усміхнені мальви на чатах,
Хай би спустилися зорі і стали земні.
Завтра — тоді, коли ночі між нами не буде —
Тільки дорога, де нарізно мусили йти.
Як на видовище, знову посходяться люди
Саме тоді, коли треба обом самоти.
Слухайся серця. Не варто його розуміти.
Просто люби свою волю, яка заболить.
Ми не одні на землі, та єдині на світі,
Випало поруч іти і згоріти за мить.
Доле моя, тихий посвисте завжди здалека,
Дике іржання нічне і остання земля…
Де та колиска, в яку заглядають лелеки,
Щоб на світанку туди принести немовля?
Мушу побути, бо ще ж не літав над собою,
Муляють крила тверді невмолимі слова…
Будемо завтра удвох наодинці з сльозою.
Має за нами вставати трава нежива…
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.