Павло ГІРНИК

* * *

Не пожив, не відбув, не відбувся,

              не стався собою.

Написав і затявся. Заплакав,

     але написав,

Так, як падав у безвість хмільною

              усім головою,

Як ножа поховав, а тоді ще й коня напував.

І не охляп, а босо, цілуючи

   очі й копита,

Промовляючи — коню мій, коню,

               це ти або я —

Прокидався і знав, що не вбити

           і не зупинити,

Що ніколи, ніде і нічого

  нема й не спиня.

І не станеться.

 Боже, навіщо оті гнойовища,

Два дахи над плечима

 і вкотре схололі світи,

Як однаково — нижче воно

     чи воно тобі вище,

Як нарешті мовчиш, але йдеш,

         бо не вмієш не йти.

***

© Павло Гірник. Всі права застережені.