* * *
Кому оце віддати, присвятити,
Позбутися небес і журавлів?
Ти сам себе наважився судити,
І навіть так судити не зумів.
Є хресна путь, і є шляхів чимало.
Хрести є різні. Є, що їх нема.
Хай просто був. Нехай не розпинали,
Але хоч мова не була німа.
Йдемо собі і порізно, і люто,
Минаємося в часі, мов не ми.
Але якщо була бодай покута,
Подякуй, що торкалися крильми.
Бо є і те, чого не маєш знати,
А коли знаєш — Господи, мовчи —
Сиди собі в своїй схололій хаті
При тій собі засвіченій свічі.
Хай неможливо, хай себе
не пустиш,
Хай заважають руки і вуста —
Кохання справді, брате,
невсипуще,
А ця любов шляхетна і проста.
І що там говорити,
листувати,
Ховати серце, змучене й тверде…
Не буде неба там, де буде хата.
Не буде хати, бо немає де.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.