* * *
Є цитрина, цигарка
і навіть прозоре вино,
Давній друг, що не вміє
так само, як ти, галасати,
Є зворотні світи, до яких
заглядав у вікно,
Подивитися можна, за це
ще не будуть питати.
Засинай — буде легше тобі
і твоїм вартовим,
Пожалій, бо їм складно —
ні бути, ані проминути,
А вітати тебе твоїм словом
напівнеживим,
Яким є, що мовчати, і є, що
назавжди забути.
Тобі йти і не знати,
що маєш ти тільки себе,
І важенні хрести побратимів,
й свої нездвигомі,
Де розумний пацюк собі
тепле гніздо прошкребе,
На яких оселились барвінки
червоні і чорні.
Але ж є ще цитрина,
яка так і є на столі,
Яку вже не торкатись — повільно
провести очима,
А тоді посміхнутися — ти не самий
на землі,
Не одному тобі таке щастя
з колиски причинне.
Ніби знову напишеш, вдивляючись
в очі сові,
Як не буде, як буде,
а буде спокійно і строго.
…Засинай, бо нарешті стомились
твої вартові,
І вікно прочинили, а там
зачекалась дорога.
Все одно там літати колись,
і тому все одно,
Чи згадають тебе, чи таки
пом’януть і осудять,
Бо ти сам прочиняв це прокляте
високе вікно,
І колись обіцяв, і колись там
заплакав на людях.
Бо на білому світі
ти сам, як маленьке ніхто,
Для якого у серці є тільки своя
Україна —
Нас і триста було
наче скло, нас бувало і сто,
Найчастіше було нас один
і суцільна руїна.
Але ж є, але ж має,
але ж не війна чи погром.
Всім усього нам стане.
Тобі і мені. І обом.
Засинай, бо відомо. Написано.
Кинуто в ніч,
Де слова з черепів собі
дивляться, наче з облич.
***
© Павло Гірник. Всі права застережені.