Павло ГІРНИК

* * *

І Україна очі в очі
Стоїть зі свічкою в руці…

Тобі судилось навіть не сивіти,
А проминати те, що не мина.
Ти брав по-парубоцькому

 трембіти.

Ти чув, як глухне

нарвана струна.

Бо їй, струні, так легко

у зажурі,

Так вільно й божевільно,

хоч заріж.

Та й що казати?

   Гетьманують джури,

Що не на себе переймали ніж.

Їм чорно — пожалій.

   Тобі не темно,

Що надбано — усе на

вітряки.

Над попелищем, як твої знамена,
Гойдаються терни і будяки.

І вже не сам,

   а сам із самотою,

І все одно — живи чи не

живи.

Солом’яною вкотре головою
Отам, де не буває голови.

Не літні — позалітні,

  позавбиті,

Плече в плече, де сліпає сова.
А верхи у світи —

   і наче влиті.

Цілуйте клямку.

   Клямка вікова.

***

© Павло Гірник. Всі права застережені.